"Практична медіаосвіта". Вступ: тренери розповідають, для чого потрібна медіаосвіта (відео)

24-25 лютого на базі Дніпропетровського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти відбувся регіональний семінар «Практична медіаосвіта». 

Тренери семінару - заступник директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, завідувачка лабораторії ПМКМ в Україні, кандидат психологічних наук Любов Найдьонова та президент Академії Української Преси, завідувач кафедри Інституту журналістики Київського Національного Університету ім. Шевченко, доктор філологічних наук, професор Валерій Іванов розкрили поняття комунікації та масової комунікації, ознайомили учасників семінару з видами та можливостями формування громадської думки, з основними складовими масово-комунікаційного процесу. 

ВСТУПНЕ СЛОВО.

Результати дослідження "Оцінка ефективності діючої системи телевізійних позначок"

 Інститут соціальної та політичної психології

                                                    Проект дослідження підтримує Рада Європи

1. Що думають батьки дітей різного віку  про існуючі ризики впливу телебачення  і системи позначок

Варіанти оцінок батьків:
-    Абсолютно не ефективна
-    Не ефективна
-    Малоефективна
-    Ніколи не звертав на це уваги взагалі
-    Я навіть не знаю, що ці позначки існують
-    Позитивна оцінка системи позначок (як ефективної) не прозвучала в дискусіях жодного  разу

Як батьки використовують систему позначок:
-    Зайшов, подивився, що дитина дивиться, звернув увагу на значки
-    Допомагає зреагувати швидше
-    Тільки на червоне реагую, перемикаю
-    Щоб батьки зрозуміли чи можна, чи не можна
-    Щоб обмежувати перегляд 
-    Дозвіл, застереження, заборона
-    Як включаємо, зразу дивимося, що там внизу екрану позначено

2. Перелік ризиків, які найбільше хвилюють батьків дітей різного віку

Ризики для дітей до 4-х років: 
 - Фоновий перегляд
- мати дивиться телевізор, годуючи дитину груддю
- Включає телевізор, щоб у дитини не було відчуття самотності
- Дитина грається іграшками при паралельному перегляді програм дорослими в кімнаті
- Дитину годують, відволікаючи увагу мультиком

Ризики для дітей до 7 років:
- Надмірна вразливість
- Моральний розвиток
- Копіювання виразів, імітація дій

Ризики для дітей до 9-10 років:
-    Надмірна довіра рекламі товарів
-    Телевізор дуже захоплює
-    Вплив від дитини, яка дивилася
-    Страх, що зі мною це станеться

Ризики для дітей 11-13 років:
-    Висока залежність від думки однолітків
-    Копіювання моделей поведінки
-    Вважають, що це є нормою життя, що це так і повинно бути
-    Отупіння, деградація

Ризики для дітей 14-16 років:
-    Копіювання моделей стосунків із перекрученими людськими цінностями
-    Спрощене розуміння подій


Такі піктограми можливого шкідливого для дітей контенту використовуються у Нідерландах (НІКАМ):
 

Пропозиції батьків, як можна графічно позначати негативний телеконтент:

1). Секс агресивного характеру





2). Насильство


3). Секс


4). Секс (нетрадиційний)


5). Брутальна мова


6). Агресія


7). Жорстокість


8). Наркотики


Узагальнені графічні версії негативного телеконтенту:

Як "працює" медіаосвіта в інших країнах

Публікація на основі статті науковця та медіадослідниці Наталії Габор «Медіаосвіта по-…»

Українське телебачення вважається одним з «найбрудніших в Європі». Крім того, згідно з даними моніторингу Європейського інституту ЗМІ, саме йому характерна найбільша кількість програм зі сценами насильства, жорстокості та порно.

В цьому контексті медіаосвіта стає особливо актуальним засобом протистояння таким негативним явищам.

Ось як в інших країнах вирішуються подібні проблеми.

Явище медіаосвіти під дещо іншими назвами (медіакультура\media culture -Британія, екранна освіта\screen education-Канада) з'явилось наприкінці тридцятих. Однак в нинішньому вигляді стало популярним в Канаді, Британії, Франції,. США в 60-их.

Ще в 1959 році Канада першою започаткувала шкільну навчальну програму з медіаосвіти для учнів 11-их класів. ЇЇ автором був відомий професор Маршал МакЛюєн. Сьогодні цей предмет вивчають як у всіх школах країни, так і в більшості університетів. Розуміння канадійського підходу до нього найкраще пояснить вислів одного з провідних медіаосвітян К.Ворснопа, який стверджував, що медіа стало нашим довкіллям, тому було б , принаймні, нерозумно ігнорувати те, що нас оточує.

Велика Британія надала медіаосвіті двоякого змісту. Спершу медіапедагоги розвинули концепцію “медіа-щеплення”, яка повинна була на основі вміння критично сприймати побачене та розуміння закономірностей функціонування ЗМІ навчити школярів протистояти шкідливому впливу медіа. Інший підхід був близьким до французького й пропонував допомогти учням виробити високі естетичні смаки до екранної продукції, які б просто не дозволяли їм згодом дивитись низькопробну.

Власне естети-французи, сповідуючи принцип, що в дітей “мислити- значить робити”, намагались навчити школярів активно використовувати медіа засоби для власного самовираження. Очікувалося, що дитина-творець з розвинутим художнім смаком швидше збагне якісний витвір іншої особи.

На початку 60-х медіапрограма була запроваджена в двохстах початкових та ста середніх школах Франції.

1998 рік став роком масового впровадження медіаосвіти в національні навчальні плани Англії.

В США пік активності медіаосвітян теж припав на шістдесяті, хоч обов”язковим в шкільній програмі не став, оскільки навчання там не має єдиної державної централізованої системи. Проте американська мережа Media Literacy сьогодні відома усьому світу завдяки напрямку “навчання освітян” (Education for Educators). Вона широко пропонує для вчителів семінари, навчальні програми, посібники, видає професійні журнали, продукує навчальні фільми.

Росіяни бачать медіаосвіту як частину загальної освіти своїх дітей, нерідко інтегровану в інші шкільні дисципліни. Іноді російська медіаосвіта виступає синонімом кінопедагогіки, яка дозволяє розширити світогляд учня, стає частиною його загальної естетичної освіти. Наприклад Л. Зазнобина стверджувала, що найрезультативнішою є медіаовіта, не як самостійний курс, а інтегрована підчас вивчення інших дисциплін.

В 2000-ому році російські медіаосвітяни підготували потужний сайт в Інтернеті, на якому діляться напрацьованим досвідом, аналізують зарубіжний, подають багато корисного та цікавого матеріалу для всіх, хто цікавиться цією областю знань.

В публікації використані джерела:

1. www.telekritika.ua

2. www.lnu.edu.ua

Що таке медіаосвіта і для чого вона потрібна

Якщо  не  вдається  переробити  пресу,  

то  треба  змінити  її  аудиторію (Борис Потятинник).

Медіа стали невід’ємною частиною нашого життя. Вони вже не тільки дозволяють отримувати інформацію, а формують наш світогляд, смаки, погляди та переконання.

Разом з тим, крім важливих новин та авторитетних думок, медіа несуть також і неправдиву чи необ’єктивну інформацію, вони перенасичені рекламою, пропагандою, порнографією та насильством.

І найбільша помилка споживача цього продукту полягає в тому, що він вважає: «Так, це негативно впливає на інших, але не на мене». Таке явище називається ефектом третьої особи. Проте медіадослідники переконані: все, що ми з дня в день дивимось і слухаємо, впливає на нас.

Для того, щоб навчитися протистояти негативним впливам медіа, допомогти людині зорієнтуватися перед величезною кількістю інформації та формувати власний погляд потрібно застосовувати спеціальні знання та підходи, які називають медіаосвітою.

Досі немає єдиної думки щодо визначення понять «медіаосвіта», «медіакультура», «медіаграмотність» та їх сутності. В різних країнах дослідники дають їм визначення відповідно до проблем, що назріли в суспільстві.

ЮНЕСКО ще в 60-тих роках сформувала одне з найповніших визначень цього поняття:

«Медіаосвіта пов’язана з усіма видами медіа (друкованими, графічними, звуковими, екранними) та різними технологіями; вона дає можливість людям зрозуміти, як масову комунікацію використовують у їх суспільстві, оволодіти навичками використання медіа при спілкуванні з іншими людьми; а також забезпечує знання того, як: 

1) аналізувати, критично осмислювати та створювати медіатексти; 

2) визначати джерела створення медіатекстів, їх політичні, соціальні, комерційні та/або культурні інтереси, контекст; 

3) тлумачити медіатексти та цінності, які ці медіатексти поширюють; 

4) відбирати відповідні медіа для створення й поширення власних медіатекстів та знаходження зацікавленої в них аудиторії; 

5) отримати можливість вільного доступу до медіа, як з метою сприйняття, так і з метою створення медіапродукції.

Медіаосвіта є частиною основних прав кожного громадянина будь-якої країни світу на свободу самовираження і права на інформацію та є інструментом підтримання демократії»

Іншими словами, медіаосвіта – це вивичення медіа.

Під медіаосвітою розуміють  розвиток  уміння  критично  сприймати  ЗМІ,  незалежно  від носія (преса,  радіо , телебачення, інтернет).  «Мета  полягає  в  тому,  щоб  полегшити самодистанціювання  через  розуміння  способу  функціонування  ЗМІ,  їх  змісту,  а  також  і систем, всередині яких вони розвиваються», - зазначає французький дослідник Жан Гоне.

З усіх споживачів продукту засобів масової інформації найвразливішими є діти. Вони сприймають все буквально і не вміють критично мислити.

«Так  само,  як  дитина  вчиться читати,  писати  й  рахувати, щоб досягти мінімальної автономії, завтра вона вивчатиме засоби масової інформації, бо вони є  джерелом  знань,  але  також  і  способом маніпулювання», - наголошує Гоне. На його думку, навчання вивчення медіа впливів має вестися ще зі школи і тривати впродовж всього життя.

В Україні в цьому напрямку працює науковець та медіа експерт професор Львівського університету Борис Потятинник. Він займається дослідженням патогенних текстів та їх впливів на читача.


Інший український медіадослідник Заруба переконаний, що в основі медіаосвіти лежить принцип свободи (у виборі інформації і її інтерпретації), партнерства, або діалогу (у процесі навчання, створення медіапродукції, творчості), принцип ініціативності (творче самовираження за допомогою медіа).


Ідеал сучасної освіченої людини за Зарубою: підготовлена до життя в умовах інформаційного суспільства особистість, яка вміє орієнтуватися в складних проблемах історії, культури, має активну життєву позицію, здатна знайти й осмислити своє місце в житті. У зв’язку з цим цінність медіаосвіти полягає в тому, що вона може допомогти людині досягти інформаційної свободи, необхідної для розвитку й професійної діяльності, для створення й вираження власної думки та позиції.

В матеріалі використані джерела:

1. Открытая электронная библиотека «Медиаобразование».

2.  Гоне Ж. Освіта  і засоби масової  інформації /2002.

3. Потятинник Б. Масова журналістська освіта – а чому б ні? // МедіаКритика : Щоквартальний дайджест електроннного журналу., 2005.

4. Заруба Д.А. Фiлософiя медiаосвiти як складова фiлософii освiти // Вища освіта України.  2009.