четверг, 24 мая 2012 г.

Як "працює" медіаосвіта в інших країнах


Публікація на основі статті науковця та медіадослідниці Наталії Габор «Медіаосвіта по-…»

Українське телебачення вважається одним з «найбрудніших в Європі». Крім того, згідно з даними моніторингу Європейського інституту ЗМІ, саме йому характерна найбільша кількість програм зі сценами насильства, жорстокості та порно.
В цьому контексті медіаосвіта стає особливо актуальним засобом протистояння таким негативним явищам.

Ось як в інших країнах вирішуються подібні проблеми.

Явище медіаосвіти під дещо іншими назвами (медіакультура\media culture -Британія, екранна освіта\screen education-Канада) з'явилось наприкінці тридцятих. Однак в нинішньому вигляді стало популярним в Канаді, Британії, Франції,. США в 60-их.

Ще в 1959 році Канада першою започаткувала шкільну навчальну програму з медіаосвіти для учнів 11-их класів. ЇЇ автором був відомий професор Маршал МакЛюєн. Сьогодні цей предмет вивчають як у всіх школах країни, так і в більшості університетів. Розуміння канадійського підходу до нього найкраще пояснить вислів одного з провідних медіаосвітян К.Ворснопа, який стверджував, що медіа стало нашим довкіллям, тому було б , принаймні, нерозумно ігнорувати те, що нас оточує.

Велика Британія надала медіаосвіті двоякого змісту. Спершу медіапедагоги розвинули концепцію “медіа-щеплення”, яка повинна була на основі вміння критично сприймати побачене та розуміння закономірностей функціонування ЗМІ навчити школярів протистояти шкідливому впливу медіа. Інший підхід був близьким до французького й пропонував допомогти учням виробити високі естетичні смаки до екранної продукції, які б просто не дозволяли їм згодом дивитись низькопробну.

Власне естети-французи, сповідуючи принцип, що в дітей “мислити- значить робити”, намагались навчити школярів активно використовувати медіа засоби для власного самовираження. Очікувалося, що дитина-творець з розвинутим художнім смаком швидше збагне якісний витвір іншої особи.

На початку 60-х медіапрограма була запроваджена в двохстах початкових та ста середніх школах Франції.

1998 рік став роком масового впровадження медіаосвіти в національні навчальні плани Англії.

В США пік активності медіаосвітян теж припав на шістдесяті, хоч обов”язковим в шкільній програмі не став, оскільки навчання там не має єдиної державної централізованої системи. Проте американська мережа Media Literacy сьогодні відома усьому світу завдяки напрямку “навчання освітян” (Education for Educators). Вона широко пропонує для вчителів семінари, навчальні програми, посібники, видає професійні журнали, продукує навчальні фільми.

Росіяни бачать медіаосвіту як частину загальної освіти своїх дітей, нерідко інтегровану в інші шкільні дисципліни. Іноді російська медіаосвіта виступає синонімом кінопедагогіки, яка дозволяє розширити світогляд учня, стає частиною його загальної естетичної освіти. Наприклад Л. Зазнобина стверджувала, що найрезультативнішою є медіаовіта, не як самостійний курс, а інтегрована підчас вивчення інших дисциплін.

В 2000-ому році російські медіаосвітяни підготували потужний сайт в Інтернеті, на якому діляться напрацьованим досвідом, аналізують зарубіжний, подають багато корисного та цікавого матеріалу для всіх, хто цікавиться цією областю знань.


В публікації використані джерела:
1. www.telekritika.ua
2. www.lnu.edu.ua

Комментариев нет:

Отправить комментарий